Найчастіші запитання

Найбільш поширені питання, що виникають у суб’єктів декларування під час подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави і місцевого самоврядування

1. Як отримати електронний цифровий підпис суб’єкту декларування, що припинив діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування?

Питання відсутності працюючого ключа електронного цифрового підпису вирішуються виключно суб’єктом декларування шляхом звернення до відповідного акредитованого центру сертифікації ключів. Додаткову інформацію щодо переліку та місцезнаходження зазначених центрів, порядку отримання електронного цифрового підпису можна отримати на сторінці Центрального засвідчувального органу Міністерства юстиції України: http://czo.gov.ua.

2. Хто вважається «посадовими особами юридичних осіб публічного права», відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон)?

Під «посадовими особами юридичних осіб публічного права» (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону) слід розуміти працівників юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Визначальним при цьому є обсяг функцій (обов’язків) відповідного працівника

Так, адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов'язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідувачів складів, магазинів, майстерень, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов'язки) – це обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділів, лабораторій, кафедр), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Слід зазначити, що працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (лікар, вчитель тощо), виробничі (водій, швачка тощо) або технічні (друкарка, охоронник, оператор котельні тощо) функції, визнаються посадовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

При цьому, у цілях визначення суб’єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами – суб’єктами декларування лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі.

3. Чи подають на першому етапі декларації працівники патронатних служб?

Працівники патронатних служб, інші працівники державних органів, які виконують функції з обслуговування, можуть належати до посадових та службових осіб відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 Закону (посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим) за умови відповідності характеристикам, зазначеним у питанні 2 цих Питань.

4. Хто належить до членів сім’ї суб’єкта декларування?

Відповідно до статті 1 Закону, членами сім’ї суб’єкта декларування вважаються:

1) особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом декларування (чоловік/дружина), незалежно від їх спільного проживання. Це означає, що членом сім’ї суб’єкта декларування є його подружжя (дружина або чоловік), якщо шлюб між ними офіційно не розірвано (навіть якщо особи спільно не проживають, не пов’язані спільним побутом тощо);

2) у разі наявності сукупності таких ознак, як спільне проживання, пов’язаність спільним побутом та наявність взаємних прав та обов’язків (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних) із суб’єктом декларування, членами його сім’ї є також його:

  • діти, у тому числі повнолітні;
  • батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням;
  • будь-які інші особи, у тому числі особи, які спільно проживають із суб’єктом декларування, але не перебувають з ним у шлюбі.

Усі інші особи, за відсутності хоча б однієї із вищевказаних ознак, для цілей декларування не вважаються членами сім’ї суб’єкта декларування (наприклад, особи, які за відсутності вказаних ознак спільно орендують (користуються) житлом, проживаючи в одній квартирі, кімнаті у гуртожитку, готелі тощо).

Слід також звернути увагу на те, що в декларацію включається інформація про членів сім’ї станом на останній день звітного періоду. Наприклад, якщо упродовж звітного періоду – незалежно від тривалості – особа спільно проживала із суб’єктом декларування, була пов’язана з ним спільним побутом та мала взаємні права та обов’язки, але таке спільне проживання було припинено станом на останній день звітного періоду (наприклад, 31 грудня для щорічної декларації), то особа не вважається членом сім’ї суб’єкта декларування й інформація про неї в декларації не відображається.

5. Помилка при реєстрації користувача Реєстру. Не приходить підтвердження. Невірно вказано e-mail. Що робити?

Користувачу необхідно засобами електронної пошти звернутись до служби технічної допомоги Національного агентства на електронну адресу: support@nazk.gov.ua для отримання необхідної допомоги.

6. Декларанту невідомі окремі відомості щодо майна або окремі відомості щодо майна не існують, що робити?

Система подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачає:

  • у разі якщо декларанту невідомі окремі відомості щодо майна застосовувати кнопку «Не відомо», яка з’являється при встановленні курсору в поле, що заповнюється;
  • у разі якщо окремі відомості щодо майна відсутні застосовувати кнопку «Не застосовується», яка з’являється при встановленні курсору в поле, що заповнюється.

7. Чи належать до доходу суб’єкта декларування компенсаційні кошти?

У розумінні пункту 7 частини першої статті 45 Закону доходи включають: заробітну плату (грошове забезпечення), отриману як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовими правочинами, дохід від здійснення підприємницької або незалежної професійної діяльності, дохід від надання майна в оренду, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійну допомогу, пенсію, спадщину, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Під заробітною платою розуміється основна заробітна плата, а також будь-які заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) особі у зв'язку з відносинами трудового найму.

8. Чи подають особи, які припиняють діяльність у державному органі, у зв’язку з переведенням до іншого органу, декларацію, передбачену абзацом першим частини другої статті 50 Закону?

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, які припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Відповідно до зазначеного, у разі призначення особи на посаду до іншого органу шляхом переведення, подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до попереднього місця роботи не потрібно, оскільки переведена особа звільнилася, але не припинила діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

9. Як подати виправлену декларацію?

Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону, упродовж семи днів після подання декларації суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

10. Яким чином відображати в декларації суму кредиту – всю суму кредиту, зобов’язання за яким виникли у звітному періоді, чи фактично отриману частину кредиту станом на кінець звітного періоду?

Якщо у звітному періоді суб’єкт декларування або член його сім’ї уклав кредитний договір на суму, що перевищує 50 МЗП, встановлених на 1 січня звітного періоду, але станом на останній день звітного періоду (наприклад, 31 грудня для щорічної декларації) отримав лише частину передбаченого договором кредиту, то в декларації у розділі «Фінансові зобов’язання» зазначається інформація про таке зобов’язання і як розмір зобов’язання вказується повна сума кредиту згідно з договором. При цьому кошти, які були фактично отримані згідно з кредитним договором у звітному періоді, незалежно від суми зобов’язання, слід зазначити у розділі декларації «Доходи, у тому числі подарунки» як «Інший дохід» та в розділі «Грошові активи», якщо ці кошти належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї станом на останній день звітного періоду та їхній розмір перевищує встановлений поріг декларування.

11. Чи підлягають декларуванню в розділі «Об’єкти нерухомості» надвірні побудови окремо від житлового будинку?

Пунктом 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) передбачено, що суб’єкт декларування повинен задекларувати усі об’єкти нерухомості, що належать йому та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або перебувають у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

У розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб’єкту декларування необхідно зазначити дані про житловий будинок (місцезнаходження, дата набуття права у власність, вартість на дату набуття права, вартість за останньою грошовою оцінкою, тип права) згідно з наявними правовстановлюючими документами.

Якщо приналежні об’єкти описані в основному документі на право власності і не зареєстровані як окремі об'єкти нерухомості, то їх не потрібно декларувати окремо. Не підлягають декларуванню окремо від житлового будинку (головної речі) приналежності житлового будинку – надвірні побудови (приналежні речі), які зазначені у правовстановлюючому документі на житловий будинок, навіть якщо їх площа вказана у технічному паспорті, що був складений Бюро технічної інвентаризації.

Таким чином, у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації суб’єкту декларування не потрібно зазначати приналежності житлового будинку, а саме – надвірні побудови, оскільки згідно із законодавством державній реєстрації підлягало право власності на головну річ – житловий будинок, а право власності на приналежності (надвірні побудови) не було зареєстровано окремо.

У розділі 4 «Об’єкти незавершеного будівництва» декларації суб’єкт декларування зазначає об’єкти незавершеного будівництва, об’єкти, не прийняті в експлуатацію, об’єкти, права власності на які не зареєстровані в установленому Законом порядку. Надвірні побудови, які прийняті в експлуатацію, у розділі 4 «Об’єкти незавершеного будівництва» декларації не зазначаються.

12. Чи зазначати інформацію про членів сім’ї, які спільно не проживають із суб’єктом декларування?

Згідно зі статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) членами сім’ї суб’єкта декларування є особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

У разі наявності таких ознак, як спільне проживання, пов’язаність спільним побутом та наявність взаємних прав та обов’язків (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних) із суб’єктом декларування, членами його сім’ї є також його діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, та будь-які інші особи, у тому числі особи, які спільно проживають із суб’єктом декларування, але не перебувають з ним у шлюбі. Усі інші особи, за відсутності хоча б однієї із зазначених ознак, для цілей декларування не вважаються членами сім’ї суб’єкта декларування. Враховуючи зазначене, суб’єкт декларування не зазначає інформацію про членів сім’ї, які спільно не проживають.

Роз’яснення щодо визначення суб’єктів декларування, передбачених підпунктом «и» пункту 1 та пунктами 2, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» (щодо посадових осіб юридичних осіб публічного права)

13. Які існують типи декларацій, коли їх слід подавати і який звітний період вони охоплюють?

Законом передбачено чотири типи декларацій суб’єкта декларування:

  1. Щорічна декларація, яка подається у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року;
  2. Декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, що подається не пізніше дня такого припинення. Якщо припинення зазначених функцій відбулося з ініціативи роботодавця, декларація подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня, коли суб’єкт декларування дізнався чи повинен був дізнатися про таке припинення. Декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб’єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації. Під раніше поданими деклараціями розуміються як декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону, так і декларації, що були подані відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
  3. Декларація суб’єкта декларування, який припинив діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, що подається до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено таку діяльність. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року;
  4. Декларація суб’єкта декларування, який є особою, що претендує на зайняття посад, зазначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, що подається до призначення або обрання особи на посаду. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому особа подала заяву на зайняття посади (участь у конкурсі), якщо інше не передбачено законодавством, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

14. Чи слід подавати щорічну декларацію та декларацію перед припиненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, якщо суб’єкт декларування звільняється до 1 квітня?

Якщо суб’єкт декларування звільняється або іншим чином припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, до подання ним щорічної декларації за попередній рік (наприклад, 15 січня 2017 року), то йому рекомендується подавати щорічну декларацію за попередній рік (2016 рік) та окрему декларацію з 1 січня 2017 року до 14 січня 2017 року включно, тобто період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями. Це зумовлено тим, що за різний звітний період (наприклад, 2016 та 2017 роки) застосовуються різні розміри МЗП.

15. Хто вважається «посадовими і службовими особами» відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 та «посадовими особами» відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої цієї статті Закону?

У цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 Закону), під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Під «посадовими особами юридичних осіб публічного права» (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону) слід розуміти працівників юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Визначальним при цьому є обсяг функцій (обов’язків) відповідного працівника.

Так, адміністративно-господарські функції (обов’язки) - це обов'язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо. Організаційно-розпорядчі функції (обов'язки) - це обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності.

Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Слід зазначити, що працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (лікар, вчитель тощо), виробничі (водій, швачка тощо) або технічні (друкарка, охоронник, оператор котельні тощо) функції, визнаються посадовими особами лише за умови, що разом із цими функціями, вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

Працівники патронатних служб, інші працівники державних органів, які виконують функції з обслуговування, можуть відноситися до посадових та службових осіб відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 Закону за умови відповідності зазначеним вище характеристикам.

При цьому, у цілях визначення суб’єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами – суб’єктами декларування лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі. Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки на час відсутності керівника структурного підрозділу не є достатнім для того, щоб вважати такого працівника посадовою чи службовою особою, яка є суб’єктом декларування відповідно до Закону.

Цей висновок не змінюється навіть в разі фактичного виконання таких обов'язків упродовж звітного періоду. Тобто в разі тимчасового виконання працівником організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських обов'язків на час відсутності керівника підрозділу у звітному періоді у нього не виникає обов'язок подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за цей період.

15-1. Чи відносяться нотаріуси (державні та приватні) до суб’єктів декларування?

Згідно з статтею 1, підпунктом «б» пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45 Закону особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги, зокрема, нотаріуси, не є суб’єктами декларування.

Водночас, нотаріуси є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, зокрема, вимоги та обмеження, передбачені статтями 22, 23, 28 Закону (обмеження щодо виконання службових повноважень чи свого становища, обмеження щодо одержання подарунків, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів).

Враховуючи викладене, нотаріуси (державні та приватні) не належать до суб’єктів декларування та декларації не подають.

16. Хто відноситься до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище?

Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначений у примітці до статті 50 Закону відповідно до якого під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються: Президент України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу. 

Інформація щодо того, чи відноситься суб’єкт декларування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зазначається станом на останній день звітного періоду (станом на 31 грудня для щорічних декларацій). Це правило не поширюється на осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище станом на день початку роботи системи подання та оприлюднення декларацій в 2016 році, – такі суб’єкти декларування зазначають своє місце роботи, посаду, належність до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, станом на день початку роботи системи в 2016 році. Це випливає з абзацу третього частини другої Розділу XIII “Прикінцеві положення” Закону.

17. Які посади відносяться до посад з високим рівнем корупційних ризиків?

Відповідно до частини першої статті 50 Закону, перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, затверджується Національним агентством.

На сьогодні згідно з рішенням Національного агентства від 17.06.2016 № 2 «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

19.07.2016 за № 987/29117, до таких посад віднесено:

  • посада Глави Адміністрації Президента України та посади його заступників;
  • посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України;
  • посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;
  • посади керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними
  • органами;
  • посади державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних
  • підрозділів;
  • посади в органах місцевого самоврядування: 
    • o перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;
    • заступників голів районних, районних в містах рад;
    • секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад;
    • керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;
    • голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі).

При цьому звертаємо увагу, що наведений перелік може змінюватися Національним агентством залежно від результатів моніторингу стану корупції. Відтак, для з’ясування актуального переліку слід звертатися до офіційного сайту Національного агентства.

18. Як заповнювати декларацію, якщо член сім’ї відмовляє у наданні необхідної для декларування інформації суб’єкту декларування?

Якщо член сім’ї суб’єкта декларування відмовив йому у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації, і при цьому самому суб’єкту декларування ця інформація не відома, він обирає у відповідних полях електронної форми декларації помітку «Член сім’ї не надав інформації». Якщо член сім’ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб’єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб’єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію. Якщо члену сім’ї відповідна інформація не відома і вона не може бути ним отримана із офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то у відповідних полях електронної форми декларації слід обрати помітку «Не відомо» (якщо така помітка доступна у відповідному полі згідно з Технічними вимогами до полів форми декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджуються Національним агентством).

19. Як відображати в декларації інформацію щодо об’єктів, які перебувають у спільній власності?

У випадку спільної сумісної власності, яка не передбачає виділення часток: у розділах декларації, де зазначається спільна власність на майно, при додаванні нового об’єкта в полі «Тип права» слід обрати варіант «Спільна власність», а в полі «Частка власності» слід обрати помітку «Не застосовується». Як і в інших полях, ця можливість обрання тієї чи іншої помітки (кнопки) з’являється після натискання на відповідному полі.

У випадку ж спільної часткової власності, після вибору типу права «Спільна власність» необхідно вказати частку власності кожного із співвласників у відповідному полі.

20. Чи потрібно повторно зазначати дані про себе як співвласника майна при заповненні розділу декларації щодо членів своєї сім’ї, якщо вже навів свої та їхні дані як співвласників при заповненні розділу декларації щодо себе?

Якщо об’єкт декларування (нерухоме майно, транспортний засіб тощо) знаходиться у спільній власності суб’єкта декларування та членів його сім’ї, то такий об’єкт зазначається у відповідному розділі форми декларації лише один раз. Тобто, якщо новий об’єкт був доданий у формі декларації як такий, що стосується суб’єкта декларування, і при цьому було зазначено, що член сім’ї є співвласником цього об’єкта, то цей об’єкт не слід повторно відображати як об’єкт, що стосується члена сім’ї. 

Аналогічно слід заповнювати декларацію у випадку, коли йдеться про майно члена сім’ї, співвласником якого є інший (крім суб’єкта декларування) член сім’ї, тобто не дублюючи відомості про таке майно при заповненні інформації щодо інших членів сім’ї. Це правило не застосовується, якщо член сім’ї має стосовно об’єкта декларування права інші, ніж власність (наприклад, право користування).

Приклади:

1. Якщо квартира належить суб’єкту декларування та члену його сім’ї з часткою співвласності кожного у 50%, то об’єкт додається в декларацію один раз як об’єкт нерухомості, що стосується суб’єкта декларування, із зазначенням відповідних часток співвласності, і не додається як об’єкт, що стосується члена сім’ї – співвласника.

2. Суб’єкт декларування є власником 1/10 об’єкта комерційної нерухомості (наприклад, офісу), решта (9/10) належить третій особі (фізичній або юридичній), яка не є членом сім’ї цього суб’єкта декларування. При цьому одна із зазначених часток (1/10 або 9/10) була передана в користування члену сім’ї суб’єкта декларування. У цьому випадку інформація про такий об’єкт нерухомості повинна бути зазначена в декларації двічі: вперше, як об’єкт нерухомості, що стосується суб’єкта декларування (із зазначенням його частки та даних про співвласника і його частку власності); вдруге, як об’єкт нерухомості, що стосується члена сім’ї суб’єкта декларування (із зазначенням того, що об’єкт знаходиться у члена сім’ї на праві користування, і вказанням даних про третю особу – власника майна, яке було передано в користування).

21. Якщо співвласник майна (крім члена сім’ї) відмовляється надати інформацію, необхідну для заповнення декларації, яким чином відобразити це в декларації?

Якщо третя особа (наприклад, співвласник об’єкта декларування, який не є членом сім’ї суб’єкта декларування) відмовила суб’єкту декларування або члену його сім’ї у наданні інформації, що повинна бути відображена в декларації, то суб’єкт декларування відображає у декларації ту інформацію, яка йому відома, а щодо решти обирає у відповідних полях електронної форми декларації помітку «Не відомо».

22. Якщо майно знаходиться у співвласності, що мається на увазі під вартістю майна – вартість всього об’єкта чи частки суб’єкта декларування (члена сім’ї) у спільній власності на майно?

Якщо об’єкт знаходиться у спільній сумісній (тобто без поділу на частки) власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, то зазначається вартість всього об’єкта декларування. Якщо об’єкт знаходиться у спільній частковій власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, то зазначається сумарна вартість відповідних часток у власності на об’єкт, які належать суб’єкту декларування та/або члену його сім’ї, якщо останній надав таку інформацію або якщо вона відома суб’єкту декларування. Наприклад, якщо частка в 1/4 об’єкта нерухомості належить суб’єкту декларування, 1/2 об’єкта належить члену сім’ї суб’єкта декларування, а решта (1/4) належить третій особі (яка не є суб’єктом декларування або членом його сім’ї), то в декларації зазначається вартість частки 3/4 в об’єкті декларування, що належить суб’єкту декларування та члену його сім’ї.

23. Чи слід декларувати майно, якщо суб’єкт декларування
користувався ним упродовж року, але станом на 31 грудня вже
не користується?

Більшість об’єктів декларування (а саме: нерухомість, об’єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, транспортні засоби, цінні папери, корпоративні права, юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї, нематеріальні активи, грошові активи, фінансові зобов’язання, членство в громадських об’єднаннях або входження до їхніх органів) декларується відповідно до їх наявності станом на останній день звітного періоду. Наприклад, при поданні щорічної декларації, якщо зазначені об’єкти станом на 31 грудня попереднього року не перебувають у володінні, користуванні або власності (для різних об’єктів передбачено різні права – див. відповідні розділи декларації) суб’єкта декларування або членів його сім’ї, то вони не повинні відображатися в декларації, навіть якщо вони знаходилися на такому праві упродовж певного часу у звітному періоді.

Водночас щодо деяких об’єктів Закон передбачає їх декларування незалежно від наявності станом на останній день звітного періоду. Це стосується доходів, у тому числі подарунків, які були отримані (нараховані) у звітному періоді, видатків та правочинів, вчинених у звітному періоді, посади чи роботи, що виконувалася за сумісництвом. Наприклад, Закон зобов’язує декларувати видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання. 

Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку (вартість предмета правочину) перевищував 50 МЗП, встановлених на 1 січня звітного року. Зазначені видатки та правочини відображаються незалежно від того, чи залишається предмет, який був придбаний (набутий) внаслідок відповідного видатку чи правочину, у суб’єкта декларування станом на кінець звітного періоду.

24. Що розуміється під іншими правами користування?

Закон передбачає обов’язок зазначати в декларації окремі об’єкти, які належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї на праві користування. Такими правами користування можуть бути: оренда, сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, у тому числі генеральної довіреності, інші права, передбачені законом. Визначення зазначених категорій наводиться у Цивільному кодексі України.

25. Якими є правила зазначення вартості об’єктів декларування в
декларації?

За загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. При цьому вартість об’єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб’єкта декларування або члена його сім’ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб’єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Правила відображення в декларації вартості майна мають особливості залежно від типу майна:

  • для об’єктів нерухомості зазначається як вартість на дату набуття об’єкта у власність, володіння або користування, так і вартість відповідно до останньої проведеної оцінки. Якщо вартість на дату набуття об’єкта на певному праві не відома суб’єкту декларування і вона не може бути визначена на підставі правовстановлюючих документів, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо». Те саме стосується поля декларації про вартість майна за останньою грошовою оцінкою – якщо така оцінка не проводилась чи її результати невідомі суб’єкту декларування, при заповненні відповідного поля слід обрати помітку «Не відомо»;
  • вартість цінного рухомого майно відображається станом на дату його набуття у власність, володіння або користування;
  • вартість транспортних засобів відображається станом на дату його набуття у власність, володіння або користування; 
  • вартість цінних паперів відображається у відповідності до їх номінальної вартості;
  • вартість корпоративних прав відображається у грошовому вираженні станом на дату їх набуття або – якщо проводилася грошова оцінка таких прав і результати оцінки відомі суб’єкту декларування – відповідно до результатів такої оцінки;
  • вартість подарунків у формі, інші ніж грошова, відображається станом на дату їх отримання суб’єктом декларування або членом його сім’ї;
  • вартість нематеріальних активів відображається станом на дату виникнення права власності на такий актив.

26. Що означає в декларації тип права «Власником є третя особа, але суб’єкт декларування або член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним»?

Згідно з частиною третьою статті 46 Закону, у декларації необхідно зазначати об’єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, «бенефіціарним власником» яких є суб’єкт декларування або член його сім’ї. Таким чином, законодавець намагався охопити майно, яке формально не належить суб’єкту декларування (члену його сім’ї), але фактично ним контролюється. При цьому вимога декларувати такі об’єкти поширюється лише на декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 Закону.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону, йдеться про об’єкти права власності третьої особи, яким властива принаймні одна з таких характеристик:

1) суб’єкт декларування або член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта;

2) суб’єкт декларування або член його сім’ї може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

1. Для цілей декларування під отриманням (або правом на отримання) доходу від майна, власником якого є третя особа, слід розуміти ситуації, коли наявна сукупність таких ознак:

- суб’єкт декларування або член його сім’ї є безпосереднім отримувачем доходу (можливого доходу) від майна, власником якого є третя особа;

- суб’єкт декларування або член його сім’ї вправі розпоряджатись у повному обсязі, на власний розсуд доходом (можливим доходом) від майна, власником якого є третя особа.

У випадку наявності права отримання можливого доходу суб’єктом декларування чи членом його сім’ї від об’єкта права власності третьої особи, суб’єкт декларування повинен вказати такий об’єкт та його власника у відповідному розділі декларації в залежності від типу майна (об’єкти нерухомості, цінні рухомі речі, транспортні засоби тощо).

Приклад: Третя особа купує акції підприємства – емітента із зазначенням у відповідному правочині суб’єкта декларування (члена його сім’ї) в якості отримувача права на можливий дохід (в залежності від результатів господарської діяльності підприємства) у вигляді дивідендів від цього об’єкта власності.

У разі фактичного отримання доходу протягом звітного періоду від такого майна, суб’єкт декларування додатково зобов’язаний зазначити це у розділі «Доходи, у тому числі подарунки», відобразивши отримання такого доходу на праві власності (тобто обравши у формі декларації у полі «Тип права» варіант «Власність»).

Приклад: Третя особа здає в оренду об’єкт нерухомості із зазначенням суб’єкта декларування (члена його сім’ї) в якості отримувача орендної плати (доходу) від користування цим об’єктом.

Водночас слід звернути увагу на те, що коли суб’єкт декларування або член його сім’ї є «бенефіціарним власником» як майна третьої особи, так і доходу (можливого доходу) від такого майна, відомості про це наводяться суб’єктом декларування як у розділі про відповідне майно, так і в розділі «Доходи, у тому числі подарунки» із зазначенням, що таке майно (дохід) належить на праві власності іншій особі, але суб’єкт декларування або член його сім’ї є його бенефіціаром. Для цього у відповідному розділі декларації у полі «Тип права» слід обрати варіант «Власником є третя особа, але суб’єкт декларування або член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним».

2. Незалежно від отримання (права на отримання) доходу від майна, власником якого є третя особа, суб’єкт декларування повинен відобразити у декларацій майно, щодо якого він чи член його сім’ї може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Такі дії можуть вчинятися як безпосередньо, так і через інших фізичних чи юридичних осіб.

Йдеться про ситуації, коли суб’єкт декларування (член його сім’ї) контролює певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна.

Приклади:

- третя особа придбала транспортний засіб за кошти суб’єкта декларування. При цьому, хоча транспортний засіб і перебуває у власності третьої особи, але суб’єкт декларування має можливість користуватися ним на власний розсуд або вказати третій особі продати його у будь-який момент.

- третя особа є номінальним (довірчим) власником майна і володіє майном в інтересах (на користь) суб’єкта декларування або члена його сім’ї, а також виконує юридично значимі дії щодо такого майна лише на підставі вказівок бенефіціарного власника такого майна, тобто суб’єкта декларування або члена його сім’ї.

Важливо відмітити, що можливість контролю над майном третьої особи має бути обґрунтованою, тобто виключати випадки, коли третя особа є реальним власником майна і діє за власною волею (з власної ініціативи) в інтересах суб’єкта декларування. При визначенні того, чи є третя особа реальним власником слід враховувати, зокрема, майновий стан такої особи, а саме чи могла вона придбати відповідне майно, виходячи з її доходів та наявних грошових активів.

Приклад: Якщо батько суб’єкта декларування, який не проживає спільно із ним (тобто не є членом його сім’ї в цілях декларування), є реальним власником гаража і на прохання суб’єкта декларування або з власної ініціативи передає гараж у користування третій особі або продає гараж, суб’єкт декларування не зазначає про це як про свою “бенефіціарну власність” відповідно до частини третьої статті 46 Закону.

3. Відомості щодо об’єктів права власності третьої особи, від яких отримується дохід (є право на отримання доходу) або щодо яких суб’єкт декларування або член його сім’ї може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, не зазначаються в декларації суб’єктом декларування у таких випадках:

1) об’єкт права власності третьої особи (в тому числі члена сім’ї суб’єкта декларування) знаходиться у спільній (частковій або сумісній) власності із суб’єктом декларування або членом його сім’ї і вже задекларований як такий. Наприклад, якщо майно знаходиться у спільній власності суб’єкта декларування та його члена сім’ї і при цьому суб’єкт декларування може вчиняти щодо такого майна дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним, то таке майно зазначається як об’єкт суб’єкта декларування, що належить йому на праві спільної власності із зазначенням співвласника – члена сім’ї, і не зазначається як об’єкт, власником якого є третя особа, але суб’єкт декларування може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним;

2) вартість об’єкта менша порогу декларування, встановленого у пунктах 3, 7 та 8 частини першої статті 46 Закону для відповідних типів майна;

3) об’єкт належить на праві власності юридичній особі, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є суб’єкт декларування або член його сім’ї, та головним призначенням такого об’єкта є використання у господарській діяльності такої юридичної особи (промислове обладнання, спеціальна техніка тощо) і ця юридична особа вже задекларована як така у відповідному розділі декларації згідно з пунктом 5-1 частини першої статті 46 Закону;

4) суб’єкт декларування не є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, та не займає посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 Закону.

27. Як розрахувати поріг декларування для окремих об’єктів декларування?

Відповідно до статті 46 Закону, окремі об’єкти декларування зазначаються в декларації, лише якщо їхня вартість (розмір) перевищує суму, що становить еквівалент певної кількості мінімальних заробітних плат у місячному розмірі. Наприклад, цінне рухоме майно (крім транспортних засобів) зазначається, якщо його вартість перевищує 100 МЗП; грошові активи зазначаються, якщо їхня сукупна вартість перевищує 50 МЗП; видатки зазначаються, якщо розмір видатку перевищує 50 МЗП.

При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається станом на 1 січня звітного року. У цілях вирахування розміру МЗП, під звітним роком розуміється рік, який охоплений декларацією. Наприклад, для щорічної декларації, що подається в 2016 році, застосовується розмір МЗП станом на 1 січня 2015 року (1218 грн.); для щорічної декларації, що подається в 2017 році, – станом на 1 січня 2016 року (1378 грн.). 

28. Чи можна подати виправлену декларацію або іншим чином виправити інформацію, зазначену в декларації?

Згідно з частиною четвертою статті 45 Закону, суб’єкт декларування має право подати, за власною ініціативою, виправлену версію своєї декларації упродовж семи календарних днів після дня подання відповідної декларації. Для цього немає необхідності звертатися до Національного агентства. Наприклад, якщо декларація була подана 31 березня (у будь- який час доби), то в суб’єкта декларування є можливість подати виправлену декларацію до кінця дня 7 квітня (тобто до 00 годин 00 хвилин 8 квітня). Для цього слід натиснути на кнопку «Подати виправлену декларацію», яка є видимою упродовж зазначеного строку у персональному електронному кабінеті суб’єкта декларування біля відповідної декларації. При цьому суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію упродовж цього терміну лише один раз. Якщо після спливання 7-денного строку або якщо виправлена декларація вже була подана упродовж зазначеного строку суб’єкт декларування виявить неповні чи неправильні відомості в поданій ним декларації (або у виправленій декларації), він повідомляє про це Національне агентство через персональний електронний кабінет та подає виправлену декларацію згідно з рішенням уповноваженої особи Національного агентства. При цьому уповноважена особа визначає строк, який надається для подання такої виправленої декларації. Крім того, у разі притягнення суб’єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб’єкт декларування зобов’язаний подати відповідну декларацію або виправлену декларацію з достовірними відомостями у строк, визначений уповноваженою особою Національного агентства. При цьому суб’єкт декларування повинен подати виправлену декларацію у разі виявлення у ній недостовірних відомостей, навіть якщо його не було притягнено до відповідальності за подання таких відомостей.

29. Яким є порядок перевірки факту подання та своєчасності подання декларації?

Згідно із статтею 49 Закону, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку. Порядок здійснення такого контролю та порядок інформування Національного агентства про виявлені факти неподання або несвоєчасного подання декларацій визначається Національним агентством.

Якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону. Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

Слід пам’ятати, що за несвоєчасне подання без поважних причин декларації передбачено адміністративну відповідальність відповідно до статті 172 6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за умисне неподання декларації – кримінальну відповідальність згідно із статтею 366 1 Кримінального кодексу України. (Витяг з РОЗ’ЯСНЕНЬ щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю затверджених Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 р. № 3, із змінами, внесеними Рішенням Національного агентства від 06.09.2016 року № 18 та від 30.09.2016 року № 57)

Вищезазначена інформація з офіційного сайту Національного агентства з питань запобігання корупції станом на 18.12.2017