У вівторок, 30 вересня 2025 року, у приміщенні Медіацентру ДП «ГДІП» відбувся круглий стіл на тему: «“П’ята колона” кремля в Європі: форми роботи та засоби протидії».

Подію організував Центр дослідження росії за сприяння Державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв».

Круглий стіл модерував Міністр закордонних справ України (2007–2009 рр.), Надзвичайний і Повноважний Посол, керівник Центру дослідження росії Володимир Огризко. 

«Однією з російських скріп є ненависть до всього західного. Вона історична, виникла з моменту заснування московського царства і є незмінною дотепер. Ця ненависть базується на переконанні, що все іноземне — чуже, страшне, погане, а отже, має бути знищене. Московія завжди хотіла знищувати своїх європейських ворогів почергово. Тож коли Захід об’єднується, для московії це є надзвичайно жахливим фактом, тому вона намагається роз’єднати свого ворога, адже боротися поодинці значно легше. Сьогодні ми бачимо, що однією з головних тем, які стоять перед зовнішньою політикою росії, є, власне, роз’єднання ЄС і НАТО. І для цього росія не шкодує грошей на підживлення сепаратистських тенденцій. Як цьому протистояти і що слід робити — ось тема цього круглого столу»,

— зазначив у вступному слові модератор події.

Спікерами заходу стали: Надзвичайний і Повноважний Посол Олександр Моцик; голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров; заступник виконавчого директора аналітичного центру «Українська призма» Сергій Герасимчук; аналітик Інституту центральноєвропейської стратегії та проєкту «Re:Open Ukraine» Віталій Дячук; президент Українсько-словацької бізнес-агенції (Братислава), ексрадник Посольства України у Словаччині Дмитро Конишев.

У межах круглого столу спікери фахово розкрили низку концептуальних питань, серед яких: дезінтеграція ЄС і НАТО як головна зовнішньополітична мета росії; основні інструменти впливу росії на західні суспільства; хто дійові особи та виконавці кремлівської стратегії і що їм уже вдалося; поступова трансформація позиції Заходу від захисту до нападу; засоби протидії російським проксі в українському та європейському контекстах.

Про мережу спецслужб рф, практичні інструменти поширення російських наративів у світі, а також підміну поняття «міжнародне право» в росії, яке відрізняється від трактування в цивілізованому світі, говорив Олександр Моцик:

«На чолі російської держави стоїть міжнародний злочинець, вихованець спецслужби, а та модель держави та зовнішньої політики росії, яку будує путін, — це спецоперація в масштабах планети, що її виконують, власне, ті самі російські спецслужби. […] У контексті міжнародного права можна сказати, що для росії його не існує. Потрібно системно працювати з нашими західними партнерами, переконуючи їх не сприймати росію так, як вони сприймають інші країни. З росією треба працювати тими самими методами, що й вона, і тільки тоді путін зрозуміє, що, можливо, доведеться міняти свій курс — або програти в цій війні. Потенціал Європи більший за російський, його просто потрібно розкрити. Європа не готова зараз боротися проти російської злочинної мережі; зрозуміло, що європейське законодавство треба коригувати. НАТО теж потрібна реформа, спрямована на зміцнення альянсу саме в ухваленні рішень, зокрема щодо практичного застосування статті 5».

Олександр Алфьоров під час виступу зазначив, що Другу світову війну та роль України в ній трактують із підміною понять, адже наша держава, що в той період перебувала у складі СРСР, аж ніяк не впливала на центр ухвалення рішень у москві, і, власне, тому Корюківську трагедію було «загублено» в історії, як і для росії — змінено дату початку Другої світової війни:

«Україні не пощастило з участю в цій війні. Не будучи громадянами незалежної держави, українці воювали у радянській армії, а також у складі інших армій і партизанських угруповань». У контексті відновлення та збереження історичної пам’яті експерт додав: «Необхідно визнати, що Україна у Другій світовій війні є однією з найбільш постраждалих держав з погляду економічних збитків і людських втрат. І все, що стосується Другої світової війни, — це те непокаране зло, яке сьогодні дає росії змогу й далі існувати, адже вся їхня ідеологія побудована на болю від втрати Радянського Союзу як переможця Другої світової війни».

Про поляризацію урядів у країнах Центральної Європи та наслідки цього процесу для Європейського Союзу говорив Сергій Герасимчук:

«Зараз ми маємо справу із загальноєвропейським трендом, який особливо помітний у країнах Центральної Європи. Треба говорити про регіон загалом, про поляризацію правих і лівих, міста й села. Усі ці лінії розподілу та поляризація суспільства вочевидь грає на користь росії, яка й раніше була зацікавлена, щоб мати в усіх цих державах проросійський уряд, але росія завжди має план Б. І якщо уряд не буде проросійським, то хай він буде слабким. Якщо держава не може схилитися перед москвою, нехай вона стане тягарем для Брюсселя. Як наслідок, це послаблює не тільки єдність Європейського Союзу, а і його спроможність надалі бути солідарною силою, що може, зі свого боку, призвести до відцентрових тенденцій у ЄС. Зараз це ще потужні центри економічної та політичної гравітації. Але що більше буде урядів або слабких, або проросійських, то більше буде викликів для ЄС».

Віталій Дячук розповів про те, як російська пропаганда підсилює угорські претензії до України стосовно територій та «утисків» своєї національної меншини на теренах нашої держави, зазначив, що варто розділяти угорське суспільство, угорський уряд та організації національних меншин, які часом мають різні наративи, а також наголосив на допомозі угорського суспільства українцям.

«Необхідно, щоб угорці бачили і знали, що насправді відбувається в Україні. Тільки так можна створити наратив. Саме так ми можемо формувати образ України за кордоном, зокрема й в Угорщині: через такі суспільні ініціативи, як приїзд угорців до України, організація зустрічей, трансляція життя угорської спільноти в Україні, інформування про діяльність Збройних сил і те, як Європа, зокрема й Угорщина, вже допомагає Збройним силам України, а отже, допомагає утримувати безпеку Угорщини»,

— підсумував експерт. 

Про комплекс меншовартості Словаччини, мотиви політичної кампанії Прем’єр-міністра Роберта Фіцо, слабкість української взаємодії зі словацьким населенням на противагу російським проактивним силам, що майстерно впливають на населення у віддалених куточках Словаччини, говорив Дмитро Конишев. Він зазначив, що українській стороні слід додати емоційний аспект, запросивши словацьких представників до Києва та продемонструвавши наслідки російської агресії для України: «Нам слід переконувати, проводити зустрічі не лише зі словацькою проукраїнською опозицією. Адже нам потрібно не переконувати тих, хто вже переконаний, а проводити зустрічі із провладними словацькими депутатами, представниками громадських організацій, схильними до росії, представниками медіа, які є антиукраїнськими та, скажімо так, проросійськими. Тобто на цьому мають зосередити свою діяльність і Посольство України, й українські громадські організації».

До активної дискусії доєдналися дипломати, науковці, викладачі та студенти університетів.

Запис заходу можна переглянути за покликанням: https://www.youtube.com/watch?v=V4W0-0bCAsU&t=4386s.